Паганіні Ніколо

Паганіні Ніколо



Ніколо Паганіні (1782-1840)

Передова новаторська творчість Паганіні – один з яскравих проявів музичного романтизму, що отримала розповсюдження в італійському мистецтві (в тому числі в операх Дж.Россіні та В.Белліні) 19 ст.

Паганіні вражав слухачів пафосом виконання, яскравістю образів, польотом фантазії, драматичними контрастами, надзвичайним віртуозним розмахом гри. У його творчості повною мірою виявлялися особливості італійського народного імпровізаційного стилю.
Паганіні першим з скрипалів виконував концертні програми напам’ять. Сміливо вводячи нові прийоми гри, збагачуючи колористичні можливості інструмента, Паганіні розширив сферу впливу скрипкового мистецтва, заклав основи сучасної техніки гри на скрипці. Він широко використовував весь діапазон інструменту, застосовував у грі розтяжку пальців, стрибки, різноманітну техніку подвійних нот, флажолети, pizzicato, ударні штрихи, гру на одній струні.
Деякі твори Паганіні настільки технічно складні, що після його смерті довгий час вважалися невиконуваними.

Ніколо Паганіні (з італ. Niccolo Paganini) народився 27 жовтня 1782 року в невеликому кварталі Генуї, у вузькому провулочку під назвою «Чорна кішка», у сім’ї Антоніо Паганіні, колишнього портового робітника та Терези Боччардо, простої городянки. Антоніо мав в порту невеличку крамницю, пристрасно любив музику і грав на мандоліні та скрипці.

Одного разу матері Ніколо приснився дивний сон: з’явився до неї ангел і запитав, яку милість від Бога вона хотіла б отримати. Оскільки глибоко віруюча жінка дуже любила музику, вона попросила божественного посланця про те, щоб її син Ніколо став великим музикантом. Розповідь про цей чудесний сон справила велике враження на чоловіка Терези. Порадившись, батьки Нікколо твердо вирішили навчати дитину грі на скрипці – інструменті, який став завдяки старанням Гварнері, Страдіварі та Аматі музичним символом Італії.

Ніколо було 7 років, коли він уперше бере до рук скрипку. Батько змушує талановитого сина займатися на інструменті цілими днями, не дозволяючи виходити на вулицю для ігор з однолітками. Він навіть замикає його в темному сараї, щоб той не втік від занять. У результаті постійні заняття остаточно підірвали і без того погане здоров’я Ніколо, і періоди невтомної гри на скрипці чергуються тепер з хворобами. Багатогодинні заняття довели дитину до каталепсії – стану між життям і смертю. Батьки вже вважали хлопчика померлим, оскільки він не подавав ніяких ознак життя. Ніколо отямився лише в труні від жалібних звуків траурної музики.

За дуже короткий час Ніколо досяг настільки великих успіхів, що слава про його надзвичайні здібності поширюється далеко за межі скромного провулка Чорної кішки.

У восьмирічному віці Ніколо пише свою першу скрипкову сонату і кілька важких варіацій. Першим серйозним педагогом Паганіні стає генуезький поет, скрипаль і композитор Франческо Ньєкко.

У десять років Ніколо протягом півроку бере 30 уроків у скрипаля Джакомо Кости а також регулярно грає в церквах на недільних і святкових богослужіннях.

У віці 11-ти років виступає із самостійним концертом у Генуї (серед виконаних творів – власні варіації на французьку революційну пісню «Карманьола»).

Початок 1800-х років – перші гастролі. Спочатку Ніколо виступає в Пармі – виступи проходять з величезним тріумфом. Після Парми він отримує запрошення виступити при дворі герцога Фердинанда Бурбонського.
Батько Нікколо, розуміючи, що на таланті сина можна заробити непогані гроші, бере на себе організацію гастролей по всій Північній Італії. Паганіні з великим успіхом виступає у Флоренції, Пізі, Болоньї, Ліворно, Мілані.

Як не дивно, але саме в юному віці народилися багато з його прославлених каприччіо, у яких простежується творче переосмислення скрипкових технічних прийомів і принципів у музиці, вперше введених італійським композитором Локателлі, які представляли собою швидше технічні вправи. Двадцять чотири капричіо Паганіні досі залишаються одним з найбільш унікальних явищ музичної культури скрипкового мистецтва, вражають нестримною пристрасністю, неймовірною сміливістю й оригінальністю мислення. Ці невеликі твори справили колосальний вплив, як на музикантів-сучасників великого італійця, так і на композиторів майбутніх поколінь.

У вересні 1800 року він залишає батьківський дах, і в дев’ятнадцять років, ставши самостійною людиною, переїздить в Лукку, де проводить кілька років. Тут, він продовжує з успіхом давати концерти, вдосконалюючи свою майстерність, і стає першою скрипкою Луккської Республіки. У цей час молодий музикант вперше закохується. Майже три роки він не гастролює, розважається грою на гітарі та скрипці, весь час проводячи з дамою свого серця. Тоді з’являються 12 сонат для скрипки та гітари, й він знову повертається в Геную.

Незабаром слава генуезького скрипаля докотилася до Елізи Бонапарт, сестри Наполеона, який подарував їй герцогство Лукку і Пьомбіно. Княгиня запропонувала Паганіні повернутися в Лукку і вступити на службу до її двору в якості скрипаля і диригента оркестру, на що Паганіні погоджується, отримавши титул «камерного віртуоза». Між молодим скипалем та княгинею спалахує пристрасть, яку вони ретельно мусять приховувати.

Скрипаль швидко охолонув до Елізи, і незабаром захопився іншою представницею родини Наполеона, з якою зустрівся в 1808 році в Турині. Це була улюблена сестра імператора, чарівна Паоліна Боргезе. Проте і їх роман триває недовго…

Поступово слава про Паганіні виходить за межі Італії. Багато європейських скрипалів приїжджають помірятися з ним силами, але ніхто з них не може стати його гідним конкурентом.
Зокрема, під час концертів у Мілані в 1815 році відбулося змагання між Паганіні та французьким скрипалем Ш. Лафоном, що визнав себе переможеним. Воно було свого роду виразом боротьби, що відбувалася між старою класичною школою і романтичним напрямком, який приходив їй на зміну.
Німець – Людвіг Шпор, що вважався в той час найкращим скрипалем Німеччини, приїхав спеціально до Італії, щоб почути Паганіні.

У віці 46 років, на вершині слави, Паганіні вперше виїжджає за межі Італії. Його виступи в Австрії, Чехії, Німеччині, Франції, Англії та інших країнах Європи викликали захоплену оцінку передових діячів мистецтва.

Ф. Шуберт і Г. Гейне, Й. Гете і О. Бальзак, Е. Делакруа і T. A. Гофман, Р. Шуман, Ф. Шопен, Г. Берліоз, Дж. Россіні, Дж. Майєрбер і багато інших видатних постатей того часу знаходилися під гіпнотичним впливом скрипки Паганіні.

Для сучасників він здавався загадкою, феноменом. Одні вважали його генієм, інші – шарлатаном. Важко ще знайти в історії людства таку особистість, навколо якої народилася б така неймовірна кількість чуток, кумедних історій та фантастичних легенд. По всій Європі ходили цілком серйозні плітки, нібито Паганіні продав душу чорту, задля того, аби стати кращим скрипалем світу. Саме такий образ видатного скрипаля змальований відомим німецьким поетом Генріхом Гейне у його “Флорентійських ночах”.
Тому, втім, чимало сприяла своєрідність його «демонічної» зовнішності та романтичні, пов’язані з іменами багатьох знатних жінок, епізоди біографії.
Католицьке духовенство переслідувало Паганіні за антиклерикальні висловлювання, співчуття руху карбонаріїв.
Доменіко Гальвано – єпископ Ніцци, де перебував на лікуванні видатний скрипаль, відразу після смерті Паганіні звинуватив його в єресі, і на цій підставі заборонив церковне поховання його останків. Забальзамоване тіло декілька разів переховували, поки аж через 56 років після смерті (помер 17 травня 1840 року), з дозволу папи римського, не було поховане в Пармі.

Паганіні – видатний композитор. Його твори вирізняються пластичністю і співучістю мелодій, сміливістю модуляцій. У його творчій спадщині виділяються «24 каприччіо» для скрипки соло ор. 1, 1-й та 2-й концерти для скрипки з оркестром (D-dur, 1811 рік; h-moll, 1826 рік; фінальна частина останнього – знаменита «Кампанелла», що у перекладі з італійської означає “дзвіночок”). Залишаються в репертуарі сучасних виконавців і деякі варіації Паганіні – на теми опер «Попелюшка»«Танкред»«Мойсей» Дж.Россіні, на тему балету«Весілля Беневенто» Ф. Зюсмайера (композитор назвав цей твір «Відьми»), віртуозні твори “Венеціанський карнавал”“Безперервний рух” (“Perpetuum mobile”).

Велике місце у творчості Паганіні займали варіації на оперні, балетні та народні теми, камерно-інструментальні твори та ін. Чудово володіючи гітарою, Паганіні написав також біля 200 п’єс для цього інструменту.

Його твори, відмічені самостійністю стилю, сміливістю фактури, новаторством, послужили базою для всього подальшого розвитку скрипкового мистецтва. Пов’язаний з іменами Ф.Ліста, Ф. Шопена, Р.Шумана та Г.Берліоза переворот у фортепіанному виконавстві та мистецтві інструментовки, що почався в 30-х роках 19 ст., був значною мірою викликаний впливом творчості Паганіні.

Мелодії його «Кампанелли» і Двадцять четвертого каприса лягли в основу обробок і варіацій композиторів різних поколінь і шкіл: Ф.Ліста, Ф.Шопена, Й.Брамса та ін.

З 1954 року в Генуї щорічно проводиться міжнародний конкурс скрипалів імені Паганіні. Обов’язковою умовою для конкурсантів є виконання творів Паганіні, а переможець отримує право грати на скрипці Паганіні, під ім’ям “Cannone”, роботи видатного італійського скрипкового майстра Гварнері дель Джезу, яку геній заповів рідному місту.

 

 



Создан 31 янв 2015