Грабовський Леонід

Грабовський Леонід



Леонід Грабовський. Сучасний український композитор

Сучасний український композитор

 Леонід Грабовський (нар. 28 січня 1935 р. у Києві) є поруч з В. Сильвестровим найвизначнішим представником авангардизму в українській музиці. Закінчивши консерваторію (1959) та аспірантуру (1961) у Лятошинського, він свідомо впроваджує нову музичну мову в композиторську творчість. Його становлення було шляхом дисидента. Духовний світ Л. Грабовського формувався під тягарем пам’яті про розстріляного у 1937 році батька, також музиканта. З другого боку, нахил до точних наук, до раціонального мислення логічно привів його до застосування найновіших технік композиторського письма, починаючи від додекафонії, серіалізму, сонористики, мінімалізму, комп’ютерної музики.
Такі погляди були постійною перешкодою в офіційному визнанні. Лише епізодично (у 1961-63 і 1966-68 рр.) Грабовський працював у Київській консерваторії. Перебуваючи на «творчій роботі» він не мав засобів для проживання. У 1980-і рр. працював як музикознавець у Москві, нарешті, у 1990-му переселився до США.
Проте, Грабовський ніколи не був догматиком, чи еклектиком. Свідомо впроваджуючи нову композиційну техніку у свою творчість і знайомлячи з нею молодших колеґ та своїх студентів, він створив власний неповторний почерк, що від початку творчого шляху в більшості опусів органічно включав український ідіом. У 1962 р. він отримав І премію на Всесоюзному огляді молодих композиторів за "Чотири українські пісні" для симфонічного оркестру та хору, які були його дипломною роботою, а стали початком «нової фольклорної хвилі» в українській музиці. У цьому творі зв’язок композитора з фольклором найвиразніший.
Далі він відчутний у інших масштабних і камерних творах 1960-х – 1970-х р. (Симфонія-легенда «Вечір на Івана Купала», «Симфонічні фрески», «Візерунки» для гобоя, арфи і альта). В зовсім іншому сонористичному ракурсі переломлений український ідіом в Concerto misterioso для дев’яти інструментів (1977), Кантаті для хору a capella Temnere mortem на тексти Сковороди, вже американського періоду (1991), або ж у «Передвісті світла» для сопрано, скрипки, кларнета, фортепіано і синтезатора на вірші В. Барки (1992).
Важливими для композитора є твори, з якими він включився у провідне русло світової музики. Сучасним поглядом на стиль Дебюссі можна вважати мелодраму для речитатора, хору і оркестру «Море» за текстами Сен-Жон Перса, виконану у 1971 р. в Голландії, «Гомеоморфії» (І-ІІІ для фортепіано, ІV – для великого симфонічного оркестру), де своєрідно перевтілюється техніка мінімалізму і впроваджений власний метод алгоритмічної композиції, який спирається на випадковості чисел.
Оригінальним є втілення японських хокку для тенора, флейти пікколо, фагота і ксилофона, «Епітафія пам’яті Рільке» для сопрано, арфи, гітари, челести і дзвонів, а також «Пастелі» на сл. П. Тичини для мецо-сопрано, скрипки, альта, віолончелі і контрабаса. Творчість Л. Грабовського є різноманітна за жанрами і складами, від камерних опер за Чеховим на власне лібрето і численних камерних ансамблів до великих симфонічних полотен, нарешті, музики до кінофільмів. Разом з тим, його почерк сприймається як камерний з огляду на підкреслену диференціацію партій, що є органічною рисою його стилю.
Звертаючись в останні роки до комп’ютерної музики, композитор не лише сам послідовно продовжує іти з духом часу, але й залучає всю українську професійну музику до світового процесу. Музика Леоніда Грабовського не є легкою до сприйняття, та коли добре вслухатися в неї, то відчуємо її вагомість, філософську глибину.

Стефанія Павлишин

 

 



Создан 02 фев 2015